72. —оц≥ол≥нгв≥стика, њњ предмет, завданн¤ ≥ проблеми
«в'¤зок мови ≥ сусп≥льства не одразу став
предметом спец≥ального наукового досл≥дженн¤. “еор≥¤ про сп≥вв≥дношенн¤ мовних
≥ соц≥альних чинник≥в ірунтуЇтьс¤ на прац≥ представник≥в соц≥олог≥чного напр¤му
французького мовознавства, особливо ј.ћейЇ. ≤стотну роль у цьому план≥
в≥д≥грали досл≥дженн¤ американських етнол≥нгв≥ст≥в,
¤к≥ розвивали ≥дењ ‘.Ѕоаса ≥ ≈.—еп≥ра
про зв'¤зок мовних ≥ соц≥окультурних систем; прац≥ представник≥в ѕразькоњ
л≥нгв≥стичноњ школи ¬.ћатез≥уса, Ѕ.√авранка, ….¬ахка, ¤к≥ довели
зв'¤зок мови ≥з соц≥альними процесами ≥ соц≥альну роль л≥тературноњ мови;
досл≥дженн¤ н≥мецьких учених Ћейпцизькоњ л≥нгв≥стичноњ школи “.‘р≥нгса, ¤к≥ обірунтували соц≥ально-≥сторичний п≥дх≥д до
мови ≥ необх≥дн≥сть включенн¤ соц≥ального аспекту в д≥алектолог≥ю, а також
прац≥ ¤понськоњ школи Ђмовного ≥снуванн¤ї з проблем мовноњ ситуац≥њ. —л≥д
згадати й роботу ѕол¤ Ћафарга Ђћова ≥ революц≥¤ї (1894), у ¤к≥й доведено, що
в≥дм≥нн≥сть соц≥альних р≥зновид≥в мови Ї насл≥дком сусп≥льних суперечностей
епохи французькоњ буржуазноњ революц≥њ. ” –ос≥њ проблема взаЇмод≥њ мови ≥
сусп≥льства була предметом досл≥дженн¤ ќ.ќ.Ўахматова,
≤.ќ.Ѕодуена де уртене,
ћ.я.ћарра, ¬.ћ.∆ирмунського, Ћ.ѕ.якубинського,
™.ƒ.ѕоливанова та ≥н. ѕевний внесок у вивченн¤ цього питанн¤ зробили украњнськ≥
вчен≥ ќ.—.ћельничук, ¬.ћ.–усан≥вський, ё.ќ.∆луктенко та ≥н. ” 60-х роках XX ст. до питанн¤ зв'¤зку
мови ≥ сусп≥льства повертаютьс¤ американськ≥ мовознавц≥ ¬.Ћабов,
ƒ.’аймс, присв¤тивши своњ досл≥дженн¤ вивченню мовноњ
ситуац≥њ в багатомовних крањнах. “ак сформувалас¤ соц≥ол≥нгв≥стика.
—оц≥ол≥нгв≥стика Ч наука, ¤ка вивчаЇ
проблеми, пов'¤зан≥ ≥з соц≥альною природою мови, њњ сусп≥льними функц≥¤ми,
механ≥змом впливу соц≥альних чинник≥в на мову ≥ роллю мови в житт≥ сусп≥льства.
”весь комплекс соц≥ол≥нгв≥стичних проблем у
загальному вигл¤д≥ можна звести до таких питань: 1) ¤к соц≥альний чинник впливаЇ на функц≥онуванн¤
мов; 2) ¤к в≥н в≥дображаЇтьс¤
в мовн≥й структур≥; 3) ¤к
мови взаЇмод≥ють.
“радиц≥йно в соц≥ол≥нгв≥стиц≥ вид≥л¤ли три
розд≥ли: психол≥нгв≥стику, етнол≥нгв≥стику й ≥нтерл≥нгв≥стику. Ќа сучасному
етап≥ розвитку мовознавства нам≥тилась тенденц≥¤ до виокремленн¤ цих розд≥л≥в у
самост≥йн≥ науки.
—оц≥ол≥нгв≥стика розгл¤даЇ так≥ пон¤тт¤, ¤к мовна
ситуац≥¤ ≥ мовна пол≥тика.
ћовна ситуац≥¤ Ч сукупн≥сть форм ≥снуванн¤ одн≥Їњ мови або
сукупн≥сть мов у њх територ≥ально-соц≥альному взаЇмов≥дношенн≥ ≥ функц≥ональн≥й
взаЇмод≥њ в межах певних географ≥чних рег≥он≥в або адм≥н≥стративно-пол≥тичних
утворень.
≤ншими словами, це взаЇмов≥дношенн¤
використовуваних на певн≥й територ≥њ р≥зних мов чи р≥зних мовних вар≥ант≥в.
ћовна ситуац≥¤ охоплюЇ соц≥альн≥ умови функц≥онуванн¤ мови, сферу ≥ середовище
вживанн¤ мови, форми њњ ≥снуванн¤.
ћовну ситуац≥ю описують за к≥льк≥сними, ¤к≥сними й
оц≥нними критер≥¤ми.
ƒо к≥льк≥сних критер≥њв належать:
а) к≥льк≥сть мов у певн≥й мовн≥й ситуац≥њ;
б) к≥льк≥сть мовц≥в, що говор¤ть певною мовою;
в) к≥льк≥сть комун≥кативних сфер, ¤к≥ обслуговуЇ
кожна мова.
як≥сними критер≥¤ми Ї:
а) характер мовних форм: р≥зновиди одн≥Їњ мови чи
р≥зн≥ мови (одномовн≥сть ≥ багатомовн≥сть);
б) структурно-генетичн≥ в≥дношенн¤ м≥ж мовами
(спор≥днен≥ ≥ неспор≥днен≥, морфолог≥чний тип мови);
в) функц≥ональна р≥внозначн≥сть Ч нер≥внозначн≥сть мов;
г) характер пан≥вноњ мови (м≥сцева чи ≥ноземна).
ѕ≥д оц≥нними критер≥¤ми розум≥ють внутр≥шню ≥ зовн≥шню
оц≥нку мов. ¬нутр≥шн¤ оц≥нка Ч це оц≥нка споконв≥чними нос≥¤ми мови њњ
комун≥кативноњ придатност≥, естетичноњ престижност≥ тощо, тобто ступ≥нь
прихильност≥ мовц≥в до р≥дноњ мови. «овн≥шн¤ оц≥нка Ч
це характеристика названих
параметр≥в мови нос≥¤ми ≥нших мов. Ќа основ≥ цих критер≥њв будуЇтьс¤ типолог≥¤
мовних ситуац≥й.
”с≥ мовн≥ ситуац≥њ под≥л¤ють на прост≥ (одномовн≥)
≥ складн≥ (багатомовн≥). ќдномовн≥ ситуац≥њ ще називають ендоглосними, а багатомовн≥
Ч екзоглосними. ” випадку ендоглосноњ ситуац≥њ мовець залежно в≥д середовища
користуЇтьс¤ то л≥тературною мовою, то гов≥ркою, а в раз≥ екзоглосноњ
Ч р≥зними мовами.
≤з екзоглосних ситуац≥й
найпоширен≥шою Ї двомовн≥сть, або б≥л≥нгв≥зм.
ѕри б≥л≥нгв≥зм≥ дв≥ мови сп≥в≥снують у межах одного колективу, ¤кий
користуЇтьс¤ двома мовами в р≥зних комун≥кативних сферах залежно в≥д соц≥альноњ
ситуац≥њ та ≥нших параметр≥в комун≥кативного акту. р≥м двомовност≥, в
сучасному св≥т≥ непоодинок≥ випадки тримовност≥,
р≥дше трапл¤Їтьс¤ чотиримовн≥сть ≥ нав≥ть п'¤тимовн≥сть. ѕрикладом чотиримовноњ ситуац≥њ Ї мовна
ситуац≥¤ в ≤нд≥њ: у межах штату тут використовують м≥сцеву оф≥ц≥йно визнану
мову ≤нд≥њ ≥ м≥сцеву неоф≥ц≥йну мову, м≥ж штатами Ч англ≥йську, а у вищих
верствах населенн¤ Ч ще санскрит. ”н≥кальною Ї ви¤влена в одному з поселень
абориген≥в јвстрал≥њ одинадц¤тимовна ситуац≥¤, причому вживан≥ тут мови
належать аж до п'¤ти р≥зних мовних с≥мей. ожен мешканець цього поселенн¤
говорить двома-трьома мовами, а багато Ч ш≥стьма-с≥мома [ѕопова 1987: 191].
«алежно в≥д того, ¤к сп≥вв≥днос¤тьс¤ м≥ж собою
функц≥њ окремих мов чи вар≥ант≥в мови, розр≥зн¤ють збалансован≥
≥ незбалансован≥ мовн≥ ситуац≥њ. ” раз≥ збалансованоњ
ситуац≥њ мови виконують однаков≥ сусп≥льн≥ функц≥њ, а в незбалансованих мовних
ситуац≥¤х сусп≥льн≥ функц≥њ мов не зб≥гаютьс¤. «балансован≥ ситуац≥њ
трапл¤ютьс¤ дуже р≥дко, а можливо, њх зовс≥м не ≥снуЇ. як приклад навод¤ть
мовну ситуац≥ю в Ўвейцар≥њ, однак там справжньоњ збалансованост≥ немаЇ, бо
ретороманською мовою розмовл¤Ї лише один в≥дсоток населенн¤; в
загальнодержавному масштаб≥ основн≥ мови Ч н≥мецька та французька, причому
функц≥њ мов по-р≥зному розпод≥л¤ютьс¤ залежно в≥д м≥сцезнаходженн¤ кантону
(н≥мецькомовноњ, франкомовноњ чи ≥тал≥йськомовноњ
територ≥њ Ўвейцар≥њ). ѕод≥бна ситуац≥¤ спостер≥гаЇтьс¤ ≥ в Ѕельг≥њ. ’оч тут
б≥льш≥сть населенн¤ розмовл¤Ї фламандською (н≥дерландською) мовою, однак
сусп≥льн≥ функц≥њ значною м≥рою перебираЇ на себе французька мова через б≥льшу
сусп≥льну активн≥сть франкомовного населенн¤. ёридична р≥вноправн≥сть мов ≥
реальний њх статус у багатомовн≥й держав≥ переважно не зб≥гаютьс¤.
–≥вноправними проголошен≥ мови не т≥льки в Ўвейцар≥њ, Ѕельг≥њ, а й у анад≥ ≥
колишньому —–—–. Ќасправд≥ в анад≥ перевагу маЇ англ≥йська мова над
французькою, а в —–—– п≥д проголошеним конституц≥Їю гаслом р≥вноправност≥ мов
за роки б≥льшовицького пануванн¤ зникло 93 мови (див.: оммунист. Ч 1988. Ч є 15. Ч —. 63).
ƒв≥ мови не можуть бути функц≥онально тотожними.
÷е суперечило б чинному в мов≥ законов≥ економ≥њ мовних засоб≥в. „ерез те
двомовн≥сть, ¤к правило, не Ї тривалою, а лише перех≥дним етапом на одномовн≥сть, де одна з мов усуваЇтьс¤. Ќав≥ть на р≥вн≥
≥ндив≥дуального б≥л≥нгв≥зму спостер≥гаЇтьс¤ тенденц≥¤ до диференц≥йованого
вибору мови залежно в≥д ситуац≥њ, теми тощо.
–≥зноман≥тн≥сть мовних ситуац≥й у св≥т≥
неск≥нченна. ¬≥дом≥ ситуац≥њ, де мовою м≥жетн≥чного сп≥лкуванн¤ Ї мова меншост≥
(суах≥л≥ в “анзан≥њ, малайська мова в ≤ндонез≥њ), запозичена мова (латина у
«ах≥дн≥й ™вроп≥ в середн≥ в≥ки, арабська в —ередн≥й јз≥њ в VIIIЧX ст.), мови колишн≥х
метропол≥й (англ≥йська в √амб≥њ, √ан≥, ен≥њ, Ќ≥гер≥њ, французька в «ањр≥,
онго, ћал≥, португальська в јнгол≥, √в≥нењ-Ѕ≥сау, ћозамб≥ку). ” де¤ких
рег≥онах мовами м≥жетн≥чного сп≥лкуванн¤ Ї п≥джини: п≥джин-≥нгл≥ш, л≥нгва-франка, б≥ч-ламар та ≥нш≥ г≥бридн≥ мови, що поширен≥ на ƒалекому
—ход≥, в ќкеан≥њ, «ах≥дн≥й јфриц≥ та Ћатинськ≥й јмериц≥.
ќдним ≥з конкретних випадк≥в незбалансованого
б≥л≥нгв≥зму Ї диглос≥¤. ƒиглос≥¤
Ч це одночасне ≥снуванн¤ в сусп≥льств≥ двох мов або двох форм (вар≥ант≥в)
одн≥Їњ мови з функц≥ональним њх розпод≥лом. ¬иб≥р мови диктуЇ комун≥кативна
ситуац≥¤, ≥ в≥н не залежить в≥д етно-мовноњ
належност≥ мовц≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д б≥л≥нгв≥зму диглос≥¤
передбачаЇ св≥дому оц≥нку мовц¤ми певноњ мови за шкалою Ђвисокий Ч низькийї.
омпонентами диглос≥њ Ї р≥зн≥ мови (наприклад,
французька ≥ рос≥йська в рос≥йських двор¤н XVIII ст.), р≥зн≥ вар≥анти одн≥Їњ мови (л≥тературна
мова ≥ д≥алект), р≥зн≥ стил≥ мови (книжний ≥ розмовний).
¬ивченн¤ мовноњ ситуац≥њ дуже важливе дл¤
виробленн¤ правильноњ мовноњ пол≥тики.
ћовна пол≥тика Ч св≥домий ≥ ц≥леспр¤мований вплив, ¤кий маЇ на мет≥
спри¤ти ефективному функц≥онуванню мови в р≥зних сферах њњ застосуванн¤;
сукупн≥сть ≥деолог≥чних принцип≥в ≥ практичних заход≥в щодо розв'¤занн¤ мовних
проблем у соц≥ум≥, держав≥; сукупн≥сть пол≥тичних ≥ адм≥н≥стративних заход≥в,
спр¤мованих на наданн¤ мовному розвитку бажаного спр¤муванн¤.
“ерм≥н мовна пол≥тика маЇ два
значенн¤:
1) мовна пол≥тика ¤к сукупн≥сть заход≥в,
спр¤мованих на певний мовний розвиток (уведенн¤ нових або збереженн¤ старих
мовних норм, ун≥ф≥кац≥¤ ≥ стандартизац≥¤ л≥тературних
форм, реформи в галуз≥ орфограф≥њ ≥ пунктуац≥њ тощо);
2) мовна пол≥тика ¤к частина нац≥ональноњ
пол≥тики певноњ держави (зм≥на чи збереженн¤ на¤вного функц≥онального розпод≥лу
мов у багатомовному сусп≥льств≥). ўодо другого значенн¤ в мовознавств≥ ≥
пол≥толог≥њ вживають терм≥н нац≥онально-мовна пол≥тика. Ќац≥онально-мовна
пол≥тика спираЇтьс¤ на певне теоретичне й ≥деолог≥чне обірунтуванн¤, на
вироблен≥ в сусп≥льств≥ концепц≥њ з нац≥онального питанн¤.
ƒержава впливаЇ на мовну ситуац≥ю через
≥деолог≥чн≥, законодавч≥, адм≥н≥стративн≥, ф≥нансово-економ≥чн≥ важел≥. ¬она
визначаЇ соц≥альний статус ≥ соц≥альн≥ функц≥њ мов. ¬плив мовноњ пол≥тики
держав у вс≥ епохи зводивс¤ до нав'¤зуванн¤ скореним народам мови завойовник≥в,
до ≥гноруванн¤ прав на розвиток ≥ функц≥онуванн¤ мов нац≥ональних меншин, до
ор≥Їнтац≥њ крањн, ¤к≥ зв≥льнилис¤ в≥д колон≥альноњ залежност≥, на мови колишн≥х
метропол≥й. Ќе була вин¤тком нац≥онально-мовна пол≥тика ≥ в рад¤нськ≥й ≥мпер≥њ,
де поступово звужувалис¤ сусп≥льн≥ функц≥њ вс≥х нац≥ональних мов унасл≥док
функц≥ональноњ експанс≥њ рос≥йськоњ мови. Ѕуло нав≥ть обірунтовано теор≥ю про
перспективн≥ й неперспективн≥ мови. ƒо перших в≥дносили рос≥йську та ще
дек≥лька мов, до других Ч ус≥ молодописемн≥ мови. ”крањнськоњ мови в ц≥й
класиф≥кац≥њ взагал≥ не згадували. јдм≥н≥стративно-репресивний державний апарат
св≥домо сплановував л≥нгвоцид
≥ етноцид, незважаючи на те що конституц≥¤ —–—–
проголошувала р≥вноправн≥сть народ≥в та њх мов. ѕод≥бна ситуац≥¤ була ≥ в
јвстро-”горськ≥й ≥мпер≥њ, де, всупереч проголошен≥й конституц≥Їю 1867 р.
р≥вноправност≥, чехи, словаки, украњнц≥, серби, хорвати, словенц≥ зазнавали на
соб≥ пол≥тичноњ ≥ мовноњ дискрим≥нац≥њ. як бачимо, зм≥стом нац≥онально-мовноњ
пол≥тики Ї р≥зноман≥тн≥ заходи, ¤к≥ проводить ур¤д з метою розвитку одних мов ≥
стримуванн¤ розвитку ≥нших.
ќтже, вплив сусп≥льства на мову обмежуЇтьс¤
впливом на взаЇмов≥дношенн¤ мов у багатомовн≥й держав≥ ≥ впливом на
нормативно-стил≥стичну систему мови, терм≥нолог≥ю, граф≥ку й орфограф≥ю.
—усп≥льство не може вплинути на зм≥ни структурних р≥вн≥в мови.